Що таке Україна? За віконцем калина,

Тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата, під тополями хата,

Під вербою криниця, золотиста пшениця,

Серед лугу лелека і діброва далека.

З давніх-давен линули по світу слова про Україну, про щирий і працьовитий народ , про її гаї зелені, про тихі ріки і озера. Наша Україна славиться великими традиційними святами та обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до української спадщини повертається до традиційного свого народу.13 грудня вважається днем пам’яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових – Андрія Первозванного. За церковними легендами святий проповідував християнство у Софії і дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів поставив хрест і сказав : «Чи бачите гори ці?Повірте мені, на них засяє благодать Божа!» Згодом там, де він установив хрест , було споруджено Андріївську церкву.

Вже стало доброю традицією у Дубровицікій ЗОШ І-ІІІ ст..№2 проводити Андріївські вечорниці, щоб ожили перед нами традиції і звичаї нашого народу, а ігри ,забави нагадали молодість батькам, бабусям, дідусям.

Вечорниці готують і проводять учні 9-х класів.

13 грудня 2017 року учні 9-А та 9-Б класу зі своїми класними керівниками Стрибулевичем К.В. та Чирук І.В. запросили всіх на Андріївські вечорниці.

Розпочали дійство класні керівники, які були ведучими свята. Інтер’єр сцени стилізовано під українську хату, на столі – вареники, пампушки, узвар, рушники, у кутку – українська піч. Адже цікаво було всім присутнім заглянути одним оком до сільської оселі, де гостинна господиня з дочкою збирає вечорниці з парубками і дівчатами, з кумами-сусідами, які пліткують про все на світі, і на селі. Дівчата ліплять вареники, збираються ворожити на речах, на воді, на чоботах. А ватага парубків обговорюють хто який жених, згадують як відзначали минулі вечорниці.

Аж ось спеклася і Калита - обрядовий хліб, її виносять на рушникові. Піднімають Калиту над головою і промовляють молитву. Обирають пана Калитинського та пана Коцюбинського. Хлопець сідлає свого «вогняного коня» і скаче на ньому тричі навколо Калити. Дівчата над хлопцем глузують, намагаючись його розсмішити. Але йому не тільки сміятись, навіть розмовляти не можна. Інакше він втратить змогу кусати Калиту.

Пан Коцюбинський, підстрибуючи , намагається відкусити шматок Калити, та ще й Калита – то підскочить вгору, то різко донизу впаде. Гра триває до тих пір, поки всі хлопці не скуштують сонячної Калити. Кусали Калиту всі, хто бажав. Далі дівчата частували всіх присутніх смачними варениками.

Ось і ожили перед нами ігри і забави нашого народу. Тепер головне,щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам’ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня.

Чирук І.В. – класний керівник 9-Б класу

Дубровицької ЗОШ І-ІІІ т.№2